Lamentations 5

Будь мудрий, мій сину, й потіш моє серце, і я матиму що відповісти́, як мені докоря́тиме хто. 1Мудрий бачить лихе — і ховається, а безумні йдуть — і караються. 2Візьми його одіж, бо він поручивсь за чужого, і за чужи́нку заста́ву візьми. 3Хто сильним голосом благословляє із ра́ннього ранку свого товариша, — за прокля́ття залічується це йому. 4Ри́нва, постійно теку́ча слотли́вого дня та жінка сварли́ва — одна́кове: 5хто хоче сховати її — той вітра ховає, чи оливу паху́чу правиці своєї, що видасть себе. 6Як гострить залізо залізо, так гострить люди́на лице свого друга. 7Сторож фіґо́вниці пло́ди її споживає, а хто пана свого стереже, той шанований. 8Як лице до лиця у воді, так серце люди́ни до серця люди́ни. 9Шео́л й Аваддо́н не наси́тяться, — не наси́тяться й очі люди́ни. 10Що для срі́бла топи́льна посу́дина, і го́рно — для золота, те для людини уста́, які хвалять її. 11Хоч нерозумного будеш товкти́ товкаче́м поміж зе́рнами в сту́пі, — не віді́йде від нього глупо́та його! 12До́бре знай вигляд своєї отари, поклади своє серце на че́реди, 13бо багатство твоє не навіки, і чи корона твоя з роду в рід? 14Появилася зе́лень, і трава показалась, і збирається сіно із гір, — 15будуть ві́вці тобі на вбрання́, і козли́ — ціна поля, 16і молока твоїх кіз буде до́сить на ї́жу тобі, на їду́ твого дому, і на життя для служни́ць твоїх.

19

20Безбожні втіка́ють, коли й не жену́ться за ними, а справедливий безпечний, немов той левчу́к. 21Коли край провини́ться, то має багато воло́дарів, коли ж є люди́на розумна й знаю́ча, то де́ржиться довго. 22Люди́на убога, що гно́бить нужде́нних, це зли́ва рвучка́, що хліба по ній не буває.